Історична довідка с. Жидичин

Cело Жидичин відоме завдяки монастирю Святителя Миколая Чудотворця. Місцеві кажуть: якби не було монастиря, не було б і Жидичина. Перший настоятель у цьому храмі з’явився у 935 році. У монастиря є світське прізвисько – “Золоте яблучко”.

У Іпатіївському літописі йдеться, що помолитися біля чудотворного образа в Жидичин не раз приїздив король Данило.

Духовне серце Жидичина – Свято-Духівський скит – відокремлене поселення для ченців. Піднімаючись до нього, подорожні йтимуть пагорбом, що його в народі називають Святий дух. Це давньоруське городище – пам’ятка археології національного значення.

А ще в Жидичині є джерело, вода з якого багата на кальцій.

Село Кульчин згадується в 1545 році в описі Луцького замку, якому воно тоді належало.

У 1585 році село належало Луцькій єпископії, в 1596 році було у власності Луцького владики Кирила Терлецького. В 1628 належало до луцького ключництва, а з 1863 року Кульчином володів російський князь Багратіон Імеретинський.

У Кульчині в кінці XIX — поч. ХХ ст. майже у кожній хаті займались гончарством. Про це свідчить велика кількість гончарних печей («горнів», як їх називають у селі), що збереглися до нашого часу. Особливості рельєфу Кульчина сприяли їх своєрідному розташуванню. Найчастіше горни розміщали на крутих схилах понад річкою Стир. У Кульчині з початку ХХ ст. стали виготовляти лише світлоглиняний («на біло») та полив'яний посуд. Проте ще у кінці XIX ст. майже всюди у селі робили «сиваки» (димлений посуд).

Біля села Озерце розташоване мальовниче озеро Озерце. Деякі історики вважають, що назва села пішла саме від нього. В селі чудові умови для відпочинку в лісі, а також на березі озера.