«Чую «зробили б чотири смуги», тоді дарую книгу». Розмова з мером Луцька через рік після обрання
У березні 2021-го ми записали інтерв’ю з мером Ігорем Поліщуком з нагоди його 100 днів на посаді. Тоді за тло для розмови вибрали порожню концертну залу. Говорили про поствиборче, про плани і амбіції.
Цієї осені минає рік, відколи Ігор Поліщук взяв реванш у другому турі виборів Луцького міського голови і приступив до роботи. Ми зустрілися знову.
Після короткої розмови в кабінеті міського голови, де насправді дуже мало чого змінилося з подачі Ігоря Поліщука, а меблі «лишилися ще від Богдана Павловича, напевне», передислокувалися на проспект Волі. Навмисне попросили співрозмовника залишити звичну для нього обстановку і говорити під час прогулянки тією ділянкою, до якої увесь цей рік була пильно прикута увага його виборців (і загалом лучан) та всієї команди міської ради включно з обранцями.
Відверто кажучи, нам обом було не надто комфортно говорити на ходу. Тим паче, що люди бачили міського голову і часом реагували коментарями на кшталт «краще мене сфотографуйте», а часом не цуралися підійти і привітатися. Цікаво, що останнє частіше робила молодь.
– Чи вважаєте ви, що цей проспект – це така собі умовна дистанція мера Ігоря Поліщука, за якою будуть згодом судити про якість вашої роботи на цій посаді загалом? Ну, от як для Богдана Шиби Набережна. Давно не мер, а досі у його кожен захід у політику йому згадують, що «зробив Набережну», – цікавлюся.
– Я працюю так, щоб умовною дистанцією були всі справи і серйозні проекти в місті. А не частина вулиці, – скаже на це Луцький міський голова.
* * *
У короткій біографічній довідці на сайті Луцької міської ради про Ігоря Поліщука написано: «Із листопада 2020 року – міський голова». Другий тур виборів у Луцьку відбувся 15 листопада 2020-го. Перша врочиста сесія Луцькради сталася 27-го у Палаці культури: депутати піднімалися на сцену, їм там вручали посвідчення, священнослужителі різних конфесій благословляли ту справу, а Ігор Поліщук виголосив свою першу промову в новому статусі.
Ігореві Поліщуку – 33 роки. Один із наймолодших міських голів в Україні. Юрист, а згодом політик із команди Ігоря Палиці. Лучанин.
У своєму робочому кабінеті міський голова не став робити ремонт і осучаснювати дизайн. Тут килим, зелені штори, пафосні меблі, стяги, на вікні «Кобзар», грамоти… На стіні картина. Є кілька речей, які в цих хоромах розповідають про господаря. Серед книжок у шафці біля дверей помічаю, наприклад, бестселер від гуру сучасної «пішохідної урбаністики» американського архітектора і дизайнера Джеффа Спека «Правила пішохідного міста». Згодом Ігор Поліщук скаже, що книг читати не встигає і оці (про урбаністику) – єдині, які цього року встигав осягнути, бо хотів заглибитися у тему.
Міський голова помічає, як я розглядаю кабінет і починає розмову першим…
«Опір там, де є чийсь бізнес»
– Багато моїх колег у інших містах одразу зробили в кабінетах сучасні ремонти. Я вирішив лишити, як є. Хай тут буде отака, скажімо, класика. Не вірю в прикмети, звичайно, але кажуть, що це недобрий знак, коли тільки прийшов і почав з ремонту у кабінеті. У нас на Волині є історії, коли це спрацювало (сміється, - авт.). А по-друге, я настільки завантажений, що у мене немає часу навіть думати про цей ремонт. Мене все влаштовує. Тут мало мого. Єдине, що я змінив, це комп’ютер, бо тут був такий «допотопний», що неможливо було з ним працювати, і телевізор. Все інше залишилося, як було. А меблі ці, напевне, були куплені ще при Богданові Павловичу.
Дуже багато людей приходить і починає свою розмову з того: «Слухайте, я їхав проспектом Волі… А чого ж ви там не зробили хоча б чотири смуги? А краще – шість!». Мене важко вивести з рівноваги, але деяким людям це вдається, і тоді я починаю їм дарувати отакі книжки. Одну з них подарував геть недавно. Там на прикладі інших міст розповідають, чому не потрібно розширяти дороги до безкінечності.
Завжди треба шукати баланс між зовнішнім виглядом вулиці (якщо ми говоримо про центральний проспект), між пропускною здатністю для автомобілів і зручністю для пішоходів та велосипедистів. Бо якщо ми зробимо всі вулиці виключно задля автомобілів, то місто просто втратить своє обличчя.
– Із недавніх новин: мер Золотоноші раптом вирішив все кинути через рік і піти в нардепи, його вибрали на довиборах у Верховну раду від «Слуг народу». Чи пішли б ви на такий крок зараз?
– Ні, бо тут насправді більше можливостей вплинути на життя міста. Жодним чином не хочу применшити роботу законотворців, але все-таки на посаді міського голови ти щодня береш участь в реалізації проектів, вирішуєш проблемні питання – як поточні, так і глобальні. Ти можеш змінювати стан справ. Але й несеш щоденну відповідальність.
– Яке найскладніше питання вам довелося цього року вирішувати?
– Складно щось виділити. Звичайно, дуже непросто дається транспортна реформа.
Важко викорінити ці старі маршрутки, система опирається. Власники намагаються подавати у суд, скасовувати наші рішення про розірвання договорів, про визнання переможцями тендерів тих людей, які сьогодні готові ставити нормальний транспорт.
– Тобто найбільший опір саме у цій реформі?
– Так. Опір там, де є чийсь бізнес. На мою думку, той бізнес сьогодні не відповідає інтересам міста. Однак я не можу сказати, що це було надзвичайно складне питання.
Сьогодні на тих маршрутах, організаторами яких є місто, їздить близько 30 автобусів нового типу. Найближчими днями на один із маршрутів стане ще 10 автобусів. Будемо мати на кінець листопада вже до 50-ти. Щоб повністю покрити потребу в перевезеннях по місту та закрити деякі приміські рейси, необхідно 70-75 автобусів такого формату. Думаю, що до середини наступного року ми повністю позбудемося старих транспортних засобів на тих маршрутах, де організатором є місто.
Шукати кисень у «ручному режимі»
– Коронавірус. Пандемія. Кисневий колапс. Чи часто вам доводилося цієї осені втручатися в ці процеси і «вручну» шукати кисень для шпиталів у Луцьку?
– Постійно доводиться втручатися. І на превеликий жаль, держава, на мою думку, дуже серйозно недопрацьовує щодо забезпечення киснем. При тому бюджеті, який був виділений на протидію ковіду, поставити заводи на ремонт і не збудувати нових? Сьогодні основна підтримка для ковідних хворих, то кисень. Немає кисню – немає нічого. А те, що відбувається зараз… Я, на жаль, не можу розповісти все в інтерв’ю. Але це жахливо, і це означає, що є дуже серйозні недопрацювання у цьому напрямку.
Міністерство охорони здоров’я і Кабмін в цілому повинен не тільки гасити пожежу, коли вона виникла, а робити висновки і думати, що буде через пів року і через рік. Використати цей час. Мені здається, абсолютно зрозуміло, що пік коронавірусної хвороби припадає на весну і на осінь, а тому влітку був час підготувати і лікарні, і кисневі заводи. Слава Богу, ми лікарні підготували і з кількістю ліжкомісць немає критичної ситуації, а от з киснем є проблеми, причому – по всій Україні.
– Чи означає це, що меру часто доводиться все кидати і практично в ручному режимі шукати кисень для лікарень в Луцьку? Чи проблему вирішують зверху?
– У ручному. На даний момент чи щодня.
– Усі говорять про Моршин, про унікальний рівень вакцинації через експеримент втілений у місті та малу кількість госпіталізованих через ковід. Чому Луцьк – не Моршин? Чого ви, до речі, не агітували особисто вакцинуватися чи я пропустила?
– Вакцинований повним курсом вакцини AstraZeneca. Вважаю, що агітувати тут мають медики: я не можу взяти на себе відповідальність за наслідки тих чи інших вакцин. Звичайно, що ми не говоримо про 5G, про шапочки з фольги і все інше, це просто анекдот, але рішення для себе має прийняти кожна людина. Однак червона зона і обмеження спонукають людей вакцинуватися, сьогодні у нас у всіх пунктах вакцинації дуже багато людей.
У середньому вакцинуються в Луцьку від 500 людей у вихідні – до 2 тисяч в окремі будні дні. Це – 30 чи 40% всіх вакцинованих в області. Я бачу і статистику з районів, так-от нижче 30% Луцьк ніколи не опускається, якщо брати область в цілому.
– Чи думали ви, якою буде червона зона в Луцьку? Є план?
– Транспорт точно буде ходити. Школи будуть працювати для первинної ланки і так само дошкільні навчальні заклади. Я вважаю, це правильно, бо закривати повністю школи і садочки – це позбавляти багатьох людей можливості ходити на роботу, їм немає з ким лишити дітей, а ця проблема потім має наслідки для економіки і надходжень до бюджету. Забороняється відвідування кафе, ресторанів, спортзалів, тощо. Виняток – якщо 100% персоналу і відвідувачі вакциновані. Основне – це.
«Маємо серйозні плани на зміни в Старому місті»
– Ви колись розкажете відверто, чому вирішили не мати першого заступника?
– Тому що немає такої потреби на сьогодні. На мою думку, той керівний склад міськради, що є, виконує всі необхідні функції. Немає потреби його розширяти. ...От позавчора був у гостях колега з міста зі Сходу, в нього вісім заступників. Я вважаю, що їх забагато для міста з такою ж кількістю населення, як у Луцьку.
– А мені здається, то таке політичне рішення…
– Щоб задовольнити всі політичні сили? Можливо. Але це неправильно. Це виконавча влада, тут керівники мають підбиратися, в першу чергу, з огляду на їх фаховість, а не партійну приналежність.
– Я про те, що ваше рішення не брати заступника – політичне.
– Сьогодні немає таких планів, бо немає необхідності.
– Не так давно блогер і архітектор Юліан Чаплінський (а він певний час був головним архітектором Львова) зняв відео про Луцьк і зауважив чимало цікавих моментів. Якісь ідеї з того блогу, взяли в роботу? Ну, наприклад, про те, що на Замковій площі варто замінити бруківку і не триматися за стару, бо то і не бруківка власне, а битий камінь? Чи щодо того, що якби Львів мав таку локацію, як замок і все, що навколо нього, то там були б «і п’яні вишні, і реберні»?
– Абсолютно згідний. Більше того: ми маємо серйозні плани на зміни в Старому місті. На Кафедральній, 4, де був гостинний двір колись, готуються робити готель. Є люди, які можуть навести порядок на Кафедральній, 13 та на Драгоманова, 15. На Плитниці,7 теж є інвестор, який готовий звести там щось пристойне.
Найкраще, що, на мою думку, можна збудувати на Замковій площі, - пристойний готель. Готель з рестораном чи без нього. Замість цих жахливих гаражів. Бо наразі людям справді немає що робити в Старому місті.
Наступного року ми плануємо реконструювати площу Ринок, яка перетворилася в парковку, і реконструювати вулицю Драгоманова.
– Чому «на паузі» Старий ринок, його перенесення? Вже ж і суди ніби пройшли.
– Не можу сказати. Якщо скажу, це може зашкодити тим планам, які однозначно будуть ефективними і вирішать це питання.
– Чи є плани на трансформаторну підстанцію, яка просто попід замком? Її можна перенести?
– Маємо попередні домовленості з «Волиньобленерго» про її перенесення орієнтовно на 300 метрів ліворуч. Це ще не є територія парку, але тоді вишки не будуть псувати вигляд на замок.
«Люди думають, що у нас завищені вимоги»
– Той самий Чаплінський звернув увагу на фасади в Луцьку і на те, як місту потрібні нові підходи до розміщення реклами на фасадах. Недавно я писала про один із таких прикладів – фасад магазину в кінці вулиці Лесі Українки, перед медучилищем. Усе – салатово аж очі їсть, логічно, що виникає питання, хто цю рекламу погоджує? Здається ж, у місті є затверджена концепція щодо такої реклами.
– У середу 3-го листопада під час засідання виконкому ми прийняли рішення про демонтаж цієї реклами.
Так, у нас є концепція. На жаль, це не працює, тому що законодавство у цій сфері постійно змінюється. Сьогодні ми вже на виході з прийняттям такого рішення, яке узагальнює досвід всіх міст. Думаю, винесемо його на розгляд депутатів у грудні, і це дасть серйозний поштовх у цьому напрямку.
На жаль, дуже багато було втрачено, бо в різні роки були погоджені вивіски, які просто є жахливими. Але я сподіваюся, що ми зможемо змінити ситуацію. Для цього потрібен час, хоча вже сьогодні під час затвердження нових паспортів вивісок ми озвучуємо свої вимоги.
Люди скаржаться. Думають, що у нас завищені вимоги до естетичної сторони, але мені здається, що підприємець сам має бути зацікавлений, щоб його вивіска виглядала сучасно і нормально. А не так, як вивіска, вибачте, на кіоску біля автостанції в районному центрі у 2000-ні.
– Цього року в Луцьку з’явився ресторан McDonald's. Хто наступний? Можливо, KFC (мережа ресторацій, які спеціалізується на фаст-фуді з курятини, друга після McDonald's у світі, - авт.)?
– Насправді я вже зустрічався з представником KFC, який приїздив до Луцька. Їм потрібно місце, в якому дуже велика пішохідна прохідність. Поки вони у Луцьку такого місця не бачать.
А щодо інших інвестицій. Ну, от наприклад, пригадуєте з попереднім керівництвом підприємства «Кромберг-енд-Шуберт» ми продумали такий взаємовигідний проект, як філія заводу на Карбишева. Вони зареєстрували окрему юридичну особу і сплачували нам ПДФО десь на рівні 12 мільйонів гривень за рік. Зараз я матиму зустріч із новим керівництвом підприємства. За попередньою інформацією, вони планують розмістити на Карбишева до тисячі людей і відновити там виробництво. Це означатиме, що ми отримаємо серйозні надходження ПДФО у бюджет.
«Щоб бути в курсі, щодня їду сюдою на роботу»
– Топ-тема року - реконструкція проспекту Волі. За літо море лучан тим часом “перекваліфікувалося” на експертів у цій темі. Ви не рахували, скільки разів від початку ремонту проспекту Волі тут бували?
– Не рахував. Але дуже багато.
– А на що в першу чергу звертаєте увагу, якщо проїжджаєте повз?
– На зміни, які відбулися з того часу, коли я був тут востаннє. Сьогодні от бачу рухаються підрядники активно в роботі над паркомісцями зліва (а ми йдемо правою стороною у напрямку Київського майдану, - авт.). Залишилося не так багато, бачу, що скоро будуть переходити на праву сторону.
Я буваю тут фактично щодня насправді. Щоб бути в курсі, що відбувається на проспекті Волі, я стараюся їхати сюдою на роботу. Це дає змогу зранку оцінити обсяги виконаного.
– Що було найскладніше у ході проведення реконструкції?
– Проект з інженерно-технічної точки зору дуже складний. У першу чергу, через заміну великої кількості комунікацій. Земляні роботи і заміна комунікацій завжди займають величезну кількість часу і велику кількість грошей. А решта – нічого надзвичайного.
Так, є багато дискусій щодо філософії того, яким має бути проспект Волі. На мою думку, він має бути збалансованим і задовольняти потреби й тих людей, які рухаються автомобілями, й пішоходів, і велосипедистів. Треба разом із тим і паркомісця: тут величезна кількість об'єктів на першому поверсі.
Якщо зробити (як дехто вважає правильним) чотири смуги, а не зробити паркомісця, то у нас просто або паркувалися б на одній смузі, або заїжджали б у двори, і виникали б конфлікти. Тому та концепція, яка була обрана, найбільш оптимальна.
Ми ретельно аналізували всі за і проти. Тому тут для автомобілістів є достатньо паркомісць. За рахунок грамотно зробленої розмітки (а ми її допрацюємо, і вона вже наступного року буде такою, якою має бути, а ця - тимчасова!) вдасться уникнути багатьох негативних моментів, які були до ремонту, і пришвидшити рух транспорту. Разом із тим ми не звузили зелену зону, не прибрали ширину тротуару, також облаштуємо тут правильну велодоріжку, відділену від тротуару.
Я сам іноді виїжджаю в місто на велосипеді, їду проспектом Соборності і бачу, що люди йдуть велодоріжкою постійно, і це величезна проблема. Там, де вже є велодоріжка, вона лишиться такою, як є. А от де немає, буде інша, повністю відокремлена.
– Як справилися із задачею на цей рік? Наскільки тут все добре, на вашу думку?
– Із заміною мереж справилися у визначені строки. З вкладанням бруківки строки мене не влаштовують. Можна було швидше.
«Усім проспект Волі подобатися не буде»
– Тут буде ще один шар асфальту, так? Чому ви один шар вклали цьогоріч, а інший вирішили наступного року?
– Так, буде верхній шар асфальту. Чому так? Це для того, щоб якщо будуть якісь просідання на нижньому шарі асфальту (а вони можуть бути, бо тут проведений величезний обсяг земельних робіт, тому логічно, що земля, основа, може десь просісти), то хай вони ліпше лишаться на нижньому шарі і не позначаться на фінальному покритті.
– Поясніть, чому у місці зупинок на дорожньому полотні вклали бруківку.
– Так позначена зона зупинки громадського транспорту. Якщо ви проїдетеся проспектом Перемоги чи іншою вулицею, то побачите, що під громадським транспортом, який навантажений пасажирами чи сам собою важкий, у літню пору починає просідати асфальт, і робиться колія. Щоб потім ми не поверталися до ремонту дороги, всі майданчики для зупинок на проспекті Волі ми викладаємо натуральним каменем.
Ну, й взагалі тут покладена дуже серйозна основа. Можна було б, звичайно, зробити швидше чи просто зняти старий асфальт, покласти новий і не замінювати мережі і все інше. Але це центральний проспект. Хочеться зробити його так, щоб через 5-10 років ми в Луцьку знову не поверталися до питання його ремонту. А щоб повернутися ну-у через років 30.
– Чи вважаєте ви, що цей проспект – це така собі умовна дистанція мера Ігоря Поліщука, за якою будуть згодом судити про якість вашої роботи на цій посаді загалом? Ну, от як для Богдана Шиби Набережна. Давно не мер, а досі у його кожен захід у політику йому згадують, що «зробив Набережну».
– Я працюю так, щоб умовною дистанцією були всі справи і серйозні проекти в місті. А не частина вулиці, як у Богдана Шиби.
– Що з проспектом Волі буде відбуватися далі?
– Цього року ми плануємо повністю облаштувати паркомісця як ліворуч, так і праворуч. Плануємо завершити облаштування технічної смуги поруч із паркомісцями: ви можете бачити, що тут є невеличка зона, яка буде використовуватися для того, щоб людина вийшла з автомобіля і змогла перейти на тротуар. Плануємо завершити велодоріжки та почати вкладання тротуарів.
Наступного року: завершимо з тротурами, облаштуємо скрізь розумні зупинки, лед-освітлення на проїжджій частині, тротуарах (причому праворуч намагалися реконструювати цю частину і не дуже добре підійшли до питання освітлення, тут усе буде повністю пропрацьовано), у планах – висадка озеленення, посів газонів, розмітка, острівці безпеки і дорожні знаки.
Цей об’єкт дуже складний. Навіть після завершення його ремонту будуть дуже різні думки про те, добре це чи ні. Комусь, можливо, буде не вистачати ширини проїзду, комусь – ширини тротуару. Однозначно, що він усім однаково подобатися не буде. Але коли ми приймали рішення, яким він має бути, виходили не з того, щоб сподобатися чи не сподобатися. Він має бути максимально збалансований і зручний для всіх.
Платне паркування не для того, щоб заробити
– Ми з вами саме проходимо через місце, де останнім часом твориться армагедон із припаркованими автівками (біля ТЦ «Гранд-Волинь»). Отак і лишиться?
– Тут не буде цієї парковки, буде тротуар. Позаду, за будівлею, є парковка, там облаштують і додаткові паркомісця. А ця вся територія буде звільнена.
Загалом же, будувати багаторівневі паркінги в Луцьку коштом міського бюджету – дуже дорого. Зараз ми працюємо над тим, щоб, наприклад, на місці автобази Волинської обласної ради (за Свято-Троїцьким собором, – авт.) можна було збудувати багаторівневий паркінг, а на верхньому поверсі – якийсь хороший ресторан з виглядом на парк, на собор і замок. Яке може бути автогосподарство у центрі міста? Його добре було б викупити, знести ці всі гаражі і мати паркінг. Це буде доречно.
– Коли презентували проект реконструкції, говорили про те, що організувати паркування тут можна було за рахунок платних парковок. Будуть?
– У будь-якому європейському місті паркування в центрі є платним. Наступного року плануємо поділити місто на зони, щоб визначити ціни на паркування. Всього хочемо зробити три-чотири зони. Зараз наше підприємство «Автопарксервіс» із департаментом муніципальної варти над цим працюють.
У різних зонах буде різна вартість паркування. Але проспект Волі також буде поділений на зони. Звичайно, що та частина, яка ближча до Театрального майдану і більше навантажена, буде дорожчою. А на частині, що ближче до Київського майдану, ціна має бути меншою, бо там немає активного життя, комерційних об'єктів та всього іншого.
Платне паркування насправді робиться не для того, щоб заробити гроші для міського бюджету. Навіть якщо заповнити всі паркомісця – це не аж такі великі гроші для міського бюджету. Це для того, аби людина, якій треба припаркувати тут свій автомобіль, мала місце. Якщо паркування буде безкоштовне, то ці парковки просто на цілий день заставлять люди, які працюють у тамтешніх офісах чи проживають у навколишніх будинках.
– Лучани часто не помічають якихось урбаністичних штук, які відрізняють це місто від інших. А от той же Чаплінський на ходу зауважив наявність різних скверів. Одним із успішних рішень у цьому сенсі є створення урбан-парку на проспекті Молоді. Якось ви запитували у лучан, де розташувати інші такі ж проекти - і під цим постом у ФБ розгорнулися цілі батли за локації. Вже визначилися, де наступний?
– Урбан-парк однозначно перевантажений, бо він єдиний у місті. Ми побачили, що це дуже затребувана локація. Попри те, що зараз пізня осінь і прохолодно увечері, я часом проїжджаю тудою о 20-й чи о 20-30 - там маса дітей і батьків. Необхідно будувати їх в інших мікрорайонах міста.
Дуже просять урбан-парк на Львівській. Ми зараз шукаємо відповідне місце. Нам треба достатньо території, не зовсім близько до дороги.
Шкода, що лучани не зовсім відповідально підходять до користування майном. От цього тижня зламали гойдалку для дітей з інвалідністю. Вона така, щоб дитина могла заїхати на неї на візочку, зачинитися і гойдатися так само, як інші. Але, на жаль, по 10-12 людей залазило на цю гойдалку, тому вона не витримала. Її переварять, відремонтують, ми встановимо табличку про те, що вона тільки для діток з інвалідністю, а одночасне катання там більше двох людей точно призведе до поломки.
«А щодо багатоповерхівки, треба подумати»
– Якщо вже про проспект Молоді, то хочу вкотре спитати про долю кінотеатру «Луцьк». Навколо нього за кошти бюджету облаштовують територію. Але радянська будівля, де був кінотеатр, а згодом клуб «3000», а згодом «Клуб ХХІ століття», стоїть обдертою, занедбаною, з полущеними сходами і схожа на велику вуличну вбиральню. Як довго вона стоятиме у такому стані?
– Учора у мене на прийомі був власник кінотеатру «Луцьк». У нього є плани реконструювати цю будівлю. Точніше – побудувати там комерційний об'єкт, тільки з багатоповерхівкою.
Щодо багатоповерхівки необхідно дуже добре подумати. Зведення будь-якої багатоповерхівки – це проблема для міста. Щодо реконструкції та осучаснення в якийсь об'єкт комерційного призначення, то, звичайно, я тільки за. Це приміщення перестало функціонувати, територія навколо нього в жахливому стані, хоча місце привабливе.
– А чи не вважаєте ви, що варто зберегти сам цей радянський об'єкт, його архітектуру? Все таки хай не пам’ятка, але історія міста.
– ...Архітектурна цінність цього об’єкту є невисока. Принаймні, це моя думка. У нас у цій царині працює Олександр Котис. Час від часу він пропонує внести той чи інший об'єкт в реєстр пам'яток, але щодо цього у нас не було розмов.
Хоча я певний час проживав у будинку біля кінотеатру, на скейті поруч катався. Тому це трохи близьке мені місце, яке викликає певні спогади.
– Йдемо далі. Площа перед РАЦСом змінюється. Її роблять частково і за кошти державної субвенції (23 мільйона гривень). Для цього навіть пожертвували місцем для пам'ятника Бандері. Ця реконструкція викликає одразу три запитання. По-перше: коли фінал? Друге: нащо знесли ялинки і чи вам їх не шкода? І - чи є плани щодо змін самої будівлі РАЦСу, бо інакше на фоні нової площі вона буде виглядати десь так, як кінотеатр «Луцьк» на фоні нового скверу?
- Площа була просто в жахливому стані і одна з найгірших у місті. Рішення її реконструювати було правильне. Загалом це нам вартує майже 27 мільйонів гривень. Тут треба розуміти, що це не тільки площа перед РАЦСом, а й бокові заїзди, паркомісця і величезна територія позаду РАЦСу. Ми ставили завдання проектантам зробити її максимально функціональною: щоб там були і зони для прогулянок, і місце для масових заходів, і паркомісця. Напевне, що функціональне призначення приміщення з часом зміниться, і паркомісця будуть просто необхідні. Проектанти непогано з цим впоралися.
Щодо самого приміщення, то зараз замовлений проект на ремонт фасаду. Є думка зберегти цей туфовий камінь, яким обкладена будівля. Візуально воно зміниться, але жодних добудов чи перебудов не буде. У 2018-му ми мали зустріч із тодішнім заступником міністра ЖКГ Левом Парцхаладзе, там хотіли зробити ЦНАП. Був замовлений проект, провели архітектурний конкурс, але, на жаль, немає фінансування на цей проект від держави.
– Лучани вболівали за ялинки. Не шкода дерев?
– Мені шкода. Але… Вікова межа ялинки не більше 50-ти років. Торік під час вітру одна з них зламалася і впала, бо вони були в аварійному стані. Хоча ми намагалися знайти автомобіль, щоб спробувати дати їм друге життя і для цього пересадити. Однак на підприємстві, яке має цей автомобіль для пересадки, сказали, що такої технічної можливості немає, бо дерева вищі 20 метрів.
На площі та біля неї вже висаджено більше 140 дерев, серед яких є й багато крупномірних ялин. Побачити, наскільки це гарно, ми зможемо весною. А будівельну частину робіт завершимо орієнтовно за два-три дні.
– Цей рік для роботи мерії був цікавий і тим, що відбулося об'єднання із сільськими громадами. Рада вчилася вникати у сільські проблеми. Торік всі казали про користь такої реформи, про те, що для бюджету - то резерв, можна буде більше заробляти, бо теоретично з'явилося більше землі. Чи вийшло заробити? Відчули переваги від об'єднання?
– Не відчули ми очевидних плюсів, якщо говорити про бюджет. Велика кількість коштів витрачена на освітні потреби, виплати через кадрові зміни, бо штати були роздуті, частину коштів виділили безпосередньо на потреби громад: на школу в Заборолі, в Княгининку, дороги і все інше. Зараз ми замовили ортофотоплан, на основі якого будуть розроблятися генеральні плани приєднаних громад, з допомогою якого ми чітко визначимо, де має бути виробництво, а де соціальна сфера, де житлове будівництво і так далі. Тобто, де ресурс, а де – не ресурс. І тоді можна буде говорити про перспективи розвитку.
«Легко бути успішним, коли в тебе три проблеми»
– Мені як мешканці села Підгайці цікаво, коли місто почне конструктивно співпрацювати з Підгайцівською громадою і почнеться порозуміння, а не перетягування канатів. Ну, склалася така політична ситуація, окей, та логічно змиритися з цим, ні? Чому немає порозуміння між командами, чому ви цього не прагнете?
– У мене з Підгайцівської громадою немає жодних непорозумінь.
Ми навпаки відновили транспортне сполучення. Нові автобуси вже вийшли на 30 маршрут, який відновили і спрямували до Підгайців, щоб мешканцям було зручно. Підгайцівська громада користується нашим полігоном у Брищі і, до речі, виділила нам субвенцію на придбання техніки для міста. Боратинська громада і решта теж мають виділити. Тому я не можу сказати, що є якесь протистояння.
Але. Я стараюся не зачіпати цю тему, однак мене завжди дуже вражає, коли голови кажуть, що у них громади успішні, а в Луцьку – одні проблеми. Я хотів би подивитися, якими б успішними були ці громади, якби Луцьк закрив свою точку зливу для асенізаційних машин, які в основному йдуть із сільських територій. Я хотів би бачити, аби ці території збудували свій полігон і ним користувалися. Чи вистачило б у них на це коштів? Я б хотів побачити, як би вони купували (або хоча б співфінансували) те надзвичайно дороге обладнання і лікарню, яким користуються, як би вони в себе забезпечили величезну кількість ліжкомісць із доступом до кисню…
Дуже легко бути успішним, коли в тебе три проблеми: дороги, освітлення, і умовно ФАП-садок-школа. Тому історія про успішність значно перебільшена. Тим більше у них є завод «Модерн-Експо», на якому працює…
– Я думала, що цього разу ви не згадаєте про «Модерн-Експо»... (компанія платить податки у Підгайцівську громаду, бо стоїть на її території, – авт.)
– Востаннє, коли я спілкувався з Петром Павловичем (Петро Пилипюк – гендиректор, – авт.), там 2500 тисячі людей працювало, з яких орієнтовно 2300 – лучани. У мене як в міського голови виникає запитання: чому ці люди сплачують податки у Підгайцівську громаду? Частина їхньої заробітної плати йде на покращення, якими вони ніколи не користуються. Це несправедливо.
– Ви часто про це говорите. Але це ж питання не до Підгаєць, не до «Модерн Експо», це, чесно кажучи, питання «нагору». Дорікати у цьому підгайцівській владі не зовсім доречно.
– Так. У цьому випадку дійсно так. Хоча «Модерн Експо» може змінити юридичну адресу, однак це міжнародна компанія, і у зв’язку з тим виникають певні бюрократичні перепони.
– Ваш перший «мерський рік» завершується на початку опалювального сезону і з дуже складною ситуацією навколо газу. Урядовці повторюють, що коли місцеве самоврядування каже про недосяжні тарифи на газ, то лукавить, бо, мовляв, їм дають додаткових 4% ПДФО у бюджет, які мають покрити ці витрати. Чи вже ви щось знаєте про ці 4%? Скільки це коштів для Луцька?
– Ми часто чуємо, що після децентралізації у міст стільки грошей, що вони просто не знають, куди їх подіти. Це зовсім не відповідає реаліям! Разом із фінансовою децентралізацією у нас збільшився розмір реверсної дотації, за останні кілька років у 4 рази, і нині це 104 мільйона гривень. На нас поклали обов'язок фінансувати профтехосвіту. Це 97 мільйонів, тоді як близько 75% студентів не мають жодного відношення до нашої громади. Ми фінансуємо стипендії, зарплати викладачів і пільгове харчування навіть.
Окрім названих мною видатків, додалося й багато інших, що негативно позначається на наповненні бюджету.
Звичайно, що в цих умовах необхідний додатковий компенсатор. А 5% ПДФО і так могли б додати.
Фіксована ціна газу для населення - 7,42 гривні. Але чи зможемо ми весь газ закупити за цією ціною? Уряд каже: газ вартує 7,42, все. Однак це не зовсім правда, бо стільки він вартує виключно в межах споживання, що розраховується за певною формулою. Тут береться споживання цього місяця за попередні три роки, сумується, ділиться на три. Виключно в цих обсягах ми можемо купувати газ за 7,42. А якщо споживання з якихось незалежних від нас причин буде іншим? Все, що вище, - 24,70.
– Ви заявили на сесії, що місто готове почати цей судовий процес щодо реприватизації «Волиньгазу». Ви як адвокат вірите у перспективу таких судів?
– Я вже не адвокат. Я призупинив своє свідоцтво. Але сьогодні справді важливо дослідити, як відбувалася приватизація цього майна. Якщо РНБО може прийняти будь-яке рішення (занести в санкційний список, реприватизувати і так далі), то чому вона не може прийняти рішення про компенсацію певних грошових коштів власникам облгазів і прийняття їх у державну власність? Умовно кажучи - про націоналізацію, як це було зроблено з «Приватбанком».
Зараз треба провести аналіз, подивитися, як все відбувалося. На мою думку, все відбувалося за копійки. Багато питань виникає, чому люди мають платити за мережі, які будували за свої кошти. Повірте, вони не обслуговуються, я знаю, про що говорю. А коли ми побачимо документи, якщо будуть підстави, будемо звертатися у правоохоронні органи і суди.
«Боятися кадрових рішень – не бути міським головою»
– До теми наповнення бюджету. Приміщення книгарні «Освіта» продають з аукціону. Люди ратують за книгарні, коли йдеться про коменти у соцмережах, а коли піти купити книжку, чи піти купити кави, то таки – кави. Поруч на місці «Планети» вже є кав'ярня. А яким вам би хотілося бачити наповнення сусідньої локації? Є умови, які ставитиме місто бізнесу?
– Жодних умов для бізнесу. Напевне, книгарня «Освіта» закрилася через неефективний менеджмент, як би це не було образливо для когось. Ті книгарні, які сьогодні працюють у місті, сплачують немаленьку оренду за приміщення, за комунальні послуги і всі інші платежі, яких «Освіта» була позбавлена. У нас вони орендували приміщення за нуль гривень, а комунальні їм погашала обласна рада. Бути при такому стані справ і в такому місці збитковим – це тільки неефективний менеджмент. Не може обласна рада постійно дотувати такий бізнес, навіть якщо це книжки. Тому були прийняті усі ці рішення.
– Під час літературної резиденції, коли влітку до Луцька приїздили топові письменники країни і жили тут тиждень, популяризуючи культурні локації міста, мало не кожен був вражений Луцькою синагогою та історією про те, що її нарешті передали одній із єврейських громад. Але мирною цю передачу я не назвала б. Там постійно зринають конфліктні ситуації між тими, хто спільно використовує це приміщення. Міська рада, здалося, тут зайняла позицію невтручання, намагаючись не бити горшки ні з однією стороною, ні з іншою. Чи я помилилася?
– Не зовсім так. Ця територія - це юрисдикція історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Наскільки мені відомо, директор заповідника Павло Рудецький з комісією виходив на місце, коли там будували стіну, через яку і був конфлікт. Комісія не виявила порушень. Згідно з актом комісії, цю стіну не будували на території пам’ятки.
– У Луцьку, за рішенням ради, створили «центр сімейних цінностей». Ви справді вірите, що лекції з сімейного виховання, які будуть проводити місіонери однієї з протестантських громад, зменшить кількість розлучень? Я, наприклад, вважаю, що їх більшає, бо люди навчилися казати «ні». Чи є цей проект такий дієвий, щоб на нього спрямовувати міські ресурси?
– У тому, щоб розказати, що таке шлюб, немає нічого поганого. Ця робота буде відбуватися у комплексі з антинаркотичною та антиалкогольною проблематикою, що дуже важливо. Ці лекції можуть читати будь-які священники. Сьогодні немає рішення про те, що це будуть виключно місіонери, чи виключно православні, чи ще хтось. Можуть долучатися і католики, і всі інші. У всіх конфесіях уявлення про сім'ю однакові.
– На одній із недавніх сесій приймали рішення про зменшення вам премії. Чим воно спровоковане? У медіа демонстрували, що зарплата Луцького міського голови і премія - у трійці найбільших серед міст України.
– От щоб не бути у трійці, ми це рішення і прийняли.
– Добре. Тоді як так сталося, що в мера Львова з чималим досвідом Андрія Садового зарплата і премія менша, ніж в Ігоря Поліщука?
– Якщо я буду зараз критикувати свого колегу, то буде не зовсім етично.
– Чи навчив вас цей рік приймати кадрові рішення? Ви добряче скоротили штат у структурі ради, змінили кількох керівників. Наприклад, відділу освіти.
– І скорочення, і зміни в керівництві департаментів та управлінь були ефективними. Я задоволений тими змінами, що відбулися. Вони не те, що вчасні, а в деяких випадках запізнілі. Боятися кадрових рішень - це не бути міським головою. Ти можеш боятися зіпсувати свої відносини з кимось із підлеглих, а в той же час неефективна робота цього підлеглого відбивається на десятках і сотнях тисячах мешканців міста. Якщо поставити на шальки одне і інше, то… У мене товариських відносин особливих немає ні з ким.
«Бабуся критикувала тільки за «Привіз»
– Ви часом розповідаєте у соцмережах про своїх бабусь. Вони радять вам щось в управлінні містом? Кажуть: «Онучку, отут ти зробив добре, а тут…»?
– Вони обидві живуть у Привокзальному мікрорайоні, до речі, звідки я і родом. Я ходив у 15-ту школу, в садочок тамтешній, а бабусі мої живуть майже в одному дворі, майже вікно навпроти вікна. Одній - 90, іншій - 89, але, слава Богу, мають ясний розум, політичні новини постійно дивляться і, коли я приходжу, розповідають мені політичну аналітику. Які рішення мені приймати як міському голові, радять дуже рідко. Єдине, за що мене розкритикувала бабуся, – це те, що зник ринок «Привіз» біля вокзалу. Повністю розкритикувала. Але ми трошки виправилися (сміється, – авт.)
– Так, я зауважила, що у нас з'явилися облаштовані місця для торгівлі біля вокзалу. Що ви ще встигли за цей рік, крім роботи? Які книжки нові прочитали? Які нові серіали подивилися?
– Я вже казав, що книжки читав тільки ті, які пов'язані з архітектурою, урбаністикою, містобудуванням. Сьогодні ми повинні змінювати філософію міста. Не просто покласти тротуар абияк і поставити галочку. Кожна копійка має використовуватися максимально ефективно і корисно для міста. Для цього необхідно знайомитися зі світовими тенденціями. Я читаю книжки і бачу, що багато міст вже пройшло цей шлях. Не потрібно нічого вигадувати, треба звернутися до людей, які мали практичний досвід у реалізації реформ містобудування, його втілили і описали це.
На жаль, на серіали та фільми дуже мало часу. Сьогодні так мало кіна, яке лишає слід у житті, під враженням від якого ти можеш перебувати кілька днів. Зараз якась дуже коротка історія: заробити грошей, зібравши кінотеатри і все. Єдине, що хочу подивитися «Дюну», але ніяк не можу.
– Як і де відпочиваєте від мерських справ?
– Відпочиваю під час фізичних навантажень зранку. Мені це дуже подобається. Багато людей думає, що коли ти прокинешся раніше і позаймаєшся, ти будеш більш втомлений упродовж дня, а насправді це не так. Заняття фізичною активністю – не обов'язково спорт. Звичайна прогулянка на свіжому повітрі чи велопрогулянка зранку дає зовсім інший настрій на день. Де? Люблю в парку. Друзів у мене дуже мало, і спілкуюся я з ними не так часто. В основному – це час із сім'єю.
– Перша сесія Луцькради відбувалася в «чорну п'ятницю», торік 27 листопада. Зловіще звучить навіть. Ви не боялися цієї дати? Не забобонний?
– Ні, не зважав на дати. А які тут забобони? Це ж маркетинговий хід, коли всі люди штурмують магазини в пошуках можливостей придбати товар дешевше.
– А був момент, коли опускалися руки і хотілося бути просто, наприклад, адвокатом?
– Не було жодного разу. Я не маю на це права. Так, не все залежить у місті від міського голови чи від міської ради. Але той час, який нам відміряний для роботи, ми маємо максимально ефективно використати. Опускати руки – це слабкість.
* * *
У фіналі розмови, повертаючись із проспекту Волі біля гімназії зустрінемо депутата і керівника фракції «Свобода» у Луцькраді Миколу Федіка. Той забиратиме дітей зі школи.
– Інтерв’ю? – спитає, усміхаючись. – То добре!
Ми розминемося. А Ігор Поліщук після невеликої паузи скаже:
– Не хочу зурочити, але здається мені, що одним зі значних наших успіхів за рік є атмосфера й ефективна робота на сесії та на виконкомі. Звичайно, це недоречно порівнювати з нашими інфраструктурними проєктами, бо їх багато. Але якби був той жах, який творився в раді у попередні каденції, то ефективність була б меншою. А злагодженість та конструктив, як бачимо, – це тільки плюс для людей, для міста, для громади.
Перший канал соціальних новин
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Роман НЕВЕСТЕНКО-ДОМБРОВСЬКИЙ