Григорій Пустовіт: Розвиток замість хаосу!
На початку нинішнього тижня відбулася зацікавлена, гостра та тривала розмова з секретарем Луцької міськради, виконувачем повноважень Луцького міського голови Григорієм Пустовітом.
Немає жодного сенсу писати розлогий вступ на цю тему та розповідати про життєвий шлях Григорія Олександровича, адже він постать для луцької та волинської громади відома. Однак, спілкування з Григорієм Пустовітом допомогло дізнатися про підходи нинішньої влади обласного центру до багатьох важливих проблем.
– Минулої п’ятниці вас не було на представленні нового голови облдержадміністрації Олександра Савченка. Ви спеціально не прийшли чи була якась вагома причина?
– Я перебував у плановому відрядженні в столиці. На запрошення Міжнародного республіканського інституту як виконувач повноважень Луцького міського голови брав участь на представницькій нараді загальноукраїнського рівня. Оскільки інформацію про час та місце представлення Олександра Савченка отримав, коли вже виїхав у м. Київ, то, цілком зрозуміло, що вже не зміг внести зміни в графік роботи. Звичайно, якби не відрядження, я прийшов би на представлення нового очільника області.
– Зате вже в понеділок в режимі відео селекторного зв’язку вже встигли долучитися до першої апаратної наради Олександра Ілліча… З точки зору міської влади, які основні сигнали отримано?
– Насамперед, дуже імпонує, що новий голова облдержадміністрації вже цікавиться станом справ у м. Луцьку. І щодо фінансово-господарської діяльності, і щодо забезпечення життєдіяльності обласного центру. Добре, що Олександр Ілліч не каже, що якісь міські проблеми – це тільки клопіт нашого місцевого органу самоврядування, а демонструє готовність до діалогу та спільної роботи. В тому числі – і щодоситуації на Малоомелянівському масиві.
– Ще в січні 2017 р., на одній із останніх нарад, Луцький міський голова Микола Романюк запросив усіх депутатів облради від м. Луцька (в тому числі й голову облдержадміністрації Володимира Гунчика), щоб висловити їм пропозиції, які з допомогою органів влади обласного рівня проблеми треба вирішувати насамперед. Не буду аналізувати, що з усього почутого вони спромоглися реалізувати, але поцікавлюся в вас: обласна влада зараз де саме повинна підставити плече владі міській?
– Найголовніше нині це ефективна комунікація між гілками влади. Наразі з облрадою продуктивні взаємини існують. Ми спілкуємося і з керівництвом органу самоврядування Волині на чолі з Ігорем Палицею, і з депутатським корпусом, насамперед, з представниками фракцій «Батьківщини» та УКРОПу. Питання в тому, що ми не вимагаємо від обласної ради, що вся область повинна працювати лише на м. Луцьк, але й міська влада слушно розраховує, що область не може забувати про наше місто. Наразі цей баланс інтересів та повноважень зберігається. Спільно вирішується дуже багато питань. Наприклад, міськрада виділила 10 млн грн бюджетних коштів на капремонт обласної інфекційної лікарні, яка знаходиться на території м. Луцька. Натомість з обласного рівня виділено 8 млн грн на добудову на школи №27…
– Ми про цю школу детальніше поговоримо, добре?
– Звичайно! Тож взаємодія з облрадою справді базується на розумінні рівня повноважень кожної з гілок влади та спільне вирішення дотичних проблем. Наприклад, співфінансування ремонту доріг і вулиць, які мають однаково важливе значення як для міста, так і для області.
– А спільно з облдержадміністрацією, з органами влади центрального підпорядкування що, насамперед, треба реалізовувати в м. Луцьку? Або в чому вони повинні, хоча б, не заважати?
– По лінії Державного фонду регіонального розвитку нам треба співпрацювати набагато ефективніше, ніж дотепер. От уже згадувана школа №27 – це класичний приклад. Коли я перший раз був секретарем Луцької міської ради, добре знаю, як виникла ідея спорудження цього масштабного об’єкту і яким чином мала вона забезпечуватися. Кошти надходили з Державного бюджету, а міська влада не зобов’язувалася фінансувати новобудову, і так було до другої половини 2014 р. Підхід був правильним, бо одним із важливих завдань облдержадміністрацій є залучення коштів з-за меж області. А потім все почало зводитися лише до міської влади, і з 2015 р. м. Луцьк почав виділяти на цей об’єкт усе більше й більше грошей…Розумієте, міська влада обома руками за те, щоб школу та інші інфраструктурні об’єкти, пов’язані з нею, якомога швидше ввести в експлуатацію. Але, знаєте, всі лучани та волиняни виграли б, аби фінансування з центральних джерел відновилося, бо тоді ми могли б реалізувати інші проекти. Їх в обласному центрі, де фактично проживає четверта частина всього населення Волині, більш ніж достатньо. Тому коротко підсумую: вірю, що до м. Луцька з боку виконавчих органів влади буде більше уваги і поваги. І дуже не хотів би, щоб до цього хтось намагався приплюсувати політичну складову. Яка політика в будівництві шкіл чи доріг? Ніякої. Політика – в іншому…
– Може, в самому депутатському корпусі міськради вона особливо яскраво проявляється? Нинішнє скликання вже дійшло до якогось апогею протистояння чи найгостріші протистояння ще попереду?
– Наразі це не від нас залежить, досягнуто апогею чи буде ще якась точка неповернення… В принципі, раніше, коли нинішня більшість міської ради була в опозиції, то ми діяли в межах регламенту і чинного законодавства. Ніхто не захоплював трибуну, не бив опонента в обличчя, не запрошував для організації дебошу в сесійній залі «на підмогу» помічників нардепів, не жбурляв пляшок із водою, не ходив по столах, не матюкався… Після смерті Миколи Романюка відбулися вибори нового секретаря міськради. Що тут екстраординарного? Створилася нова більшість, яка обрала нового секретаря та сформувала виконавчі органи! Але в декого свербіж по владі залишився і ніяк не дозволяє вгамуватися. Тому частина депутатів (і тих, хто за ними стоїть) простежується гостре бажання диктувати іншим, що і як робити. Найдивніше, що навіть спроби дослухатися до слушних аргументів та врахувати їх сприймаються як аванс лише продовжувати диктат на якісно вищому рівні… Дійшло до того, що м. Луцьк із великим задоволенням знову показує російське пропагандистське телебачення, де «герой нашого часу» – все той же Павло Данильчук! Я не буду оцінювати ті кадри з Театрального майдану, але невже цього виявилось недостатньо і виникла дика потреба організувати для російського телебачення бійку в сесійному залі на тлі прапорів України та Європейського Союзу. Досі не розумію: як депутат Данильчук публічно міг вдарити мене в обличчя, перейти на образи та почати «тикати» мені?! Я за віком йому в батьки гожусь... Та й вагові категорії в нас надто різні: в Павла Данильчука більша на кілограмів сорок! І в чому ж причина? В тому, що я четвертий раз не поставив на голосування його пропозицію, яка з трьох попередніх голосувань не набрала необхідної підтримки інших депутатів? Тим паче, що нині чинний Регламент ухвалений із ініціативи самого Павла Данильчука… А в ньому ж чітко написано, що питання на голосування ставиться не більше трьох разів! Але коли немає аргументів, тоді використовують навіть гучномовець в сесійному залі… Знаєте, чия це практика – глушити опонентів?
– Чия?
– Це – зброя Партії регіонів. Коли приїжджала в м. Луцьк Юлія Тимошенко і був мітинг на Театральному майдані, саме регіонали намагалися заглушити голос всієї опозиції, котра там була присутня. А вдруге з «глушилками» регіоналів я зіткнувся в м. Києві, коли в наметовому містечку під Печерським судом, де режим Януковича влаштував судилище над ув’язненою Юлією Тимошенко. За командою нардепа-регіонала Калашнікова теж вмикали потужні гучномовці, щоб знищити голос демократії в наметовому містечку… Шкода, що втретє з подібними діями з боку опонентів я зіткнувся вже під час сесії міської ради… Навіщо Павло Данильчук мавпує методи Партії регіонів, я й досі не можу зрозуміти.
– Вас звинувачують, що намагаєтеся відгородитися від народу, а тому запровадили пропускний режим в міськраді. Я знаю, що це вимога СБУ, але поясність ситуацію як посадова особа.
– Ніхто від людей не відгородився. Кожен громадянин має право потрапити в орган місцевого самоврядування м. Луцька. Щоправда, треба буде показати посвідчення особи, відвідувача зареєструють, і – пропустять усередину. Чому запроваджено нову систему? Україна веде війну. Служба безпеки, виконуючи свої функціональні обов’язки, особливо ретельно стежить за безпекою в органах влади. Нам із УСБУ надіслали чітку вказівку – привести у відповідність до нормативних актів систему перебування громадян у Луцькій міськраді. І ми це виконали. Та навіть ця обставина деким хоче використовуватися як якийсь докір місцевій владі з боку опозиціонерів…
– Попрошу уточнити. Нинішня більшість у міськраді складається з представників партій, які на загальнодержавному рівні перебувають в опозиції. Натомість найчастіше вас критикують представники партій, які в Україні є правлячими. То хто тоді опозиція?
– В загальнодержавному масштабі влада – той хто має стосунок до Президента України, до формування правлячої більшості в Верховній Раді, яка й обирала спочатку уряд Арсенія Яценюка, а потім – Володимира Гройсмана. А ті, в свою чергу, призначають керівників облдержадміністрацій… Вони також формують силовий блок, який відіграє дуже відчутну роль в житті українського народу… Власне, на совісті центральної влади та її представників на місцях і той сумний факт, що навіть після двох спроб так і не призначено виборів Луцького міського голови…
– Замість Миколи Романюка нарешті хоча б у цьому році парламент дозволить лучанам обрати нового голову? Чи все це триватиме до жовтня 2020 року, коли закінчаться повноваження місцевих рад?
– Якби «Блок Петра Порошенка» та його сателіти мали б гідну кандидатуру, вони б уже давно призначили вибори Луцького міського голови. Але оскільки немає навіть теоретичного претендента на перемогу, то виборів і не призначають. З точки зору інтересів держави та навіть того ж Президента Петра Порошенка, яким вони так люблять прикриватися, в м. Луцьку має бути обраний легітимний міський голова. Тому для цього треба провести вибори міського голови! І чим довше цього не робитимуть, тим більше хаосу будуть створювати наші опоненти, хаосу, який бумерангом повертається до його істинних творців у Києві та Луцьку. А якщо вибори призначать, це одразу зніме високий і штучний градус напруги в нашому чудовому місті.
– Ви будете балотуватися на міського голову?
– На цих виборах – однозначно ні.
– Поясніть лучанам: навіщо нам об’єднання з селом Прилуцьким Ківерцівського району?
– Децентралізація місцевої влади чомусь пішла не тим шляхом, що треба. От коли йшлося про об’єднання прилеглих сільрад із Вінницею, то все зробили дуже швидко: взяли й приєднали рішенням парламенту. Оце державницький підхід! А що нам пропонують і всім іншим обласним центрам в Україні, де жоден не зміг створити ОТГ з прилеглою сільрадою? Нам рекомендують самотужки домовлятися на основі доброї волі двох сторін… Так приміських сільських голів і так усе влаштовує. Вони навчилися на свою користь використовувати потенціал великих міст і вигідно продавати городянам, насамперед, землю для забудови. Вони навіть великі підприємства в себе розміщують, щоб отримувати гігантські надходження в бюджети, якими розпоряджаються на власний розсуд. У нас це, наприклад, заводи «Модерн-Експо», «Кромберг енд Шуберт», Гнідавський цукровий завод і навіть торговий центр «Епіцентр»…
– Як великий бізнес переконати, щоб він юридично був зареєстрований у м. Луцьку і платив податки туди, де фактично й живуть його працівники?
– Історія, як м. Луцьк «раптом» зменшився на 3 квадратних кілометри, це, мабуть, фрагмент для детективу. Але так сталося! І що? На луцькій землі, яка отримала іншу «прописку», працюють потужні платники податків, і податки вони віддають у Луцький район… Але обласний центр від цього однозначно програло. Тому я закликаю соціально відповідальний бізнес зареєструватися в м. Луцьк. Або нам треба об’єднати всі дотичні до обласного центру сільради в єдину громаду, тоді багато нинішніх проблем відпадуть самі собою…
– То що з тим Прилуцьким робити?
– Ця тема вже теж оскомину набила. Скажу прямо: все гальмується через особисті інтереси сільського голови Валентина Арчібасова. Він уже тричі ветував рішення депутатів сільради про створення спільної з Луцьком ОТГ! Говорить, що наше місто не виконало якихось там зобов’язань… Пане Арчібасов, Ви про що говорите?! Луцьк виконав усі умови співпраці з Прилуцьким, попереду – нові проекти, а Ви про що говорите? Знаєте, міська влада може обрати й інший шлях у стосунках із Прилуцьким…
– Цікаво…
– Дехто пропонує взагалі відмовити дітям із Прилуцького відвідувати луцькі дитсадки та школи, отримувати меддопомогу в міській лікарні і поліклініках, скасувати пасажирські маршрути з цим селом, врешті-решт, заборонити звідти возити сміття на полігон у с. Брище, на утримання якого міська громада витрачає величезні кошти! Я не прихильник того, щоб після цього всього обурені селяни буквально на руках приносили Валентина Арчібасова прямо сюди для підписання угоди, але я так само не знаю, як спонукати сільського голову до адекватних і відповідальних дій… Звичайно, ми так діяти не плануємо і сподіваємося, що здоровий глузд переможе, і пан Арчібасов проявить мудрість та перестане ветувати рішення сільської ради щодо об’єднання з містом Луцьком.
– Якщо порівняти 29 березня 2014-го, коли ви були головою облдержадміністрації, і, наприклад, це ж число року 2016-го…Багато відмінностей у людях, які вітали Григорія Пустовіта з днем народження?
– Так сталося, що людей, які мене вітають із днем народження, завжди багато. В мене багата на події біографія, тому з багатьма й знайомий… Велике коло й тих, із ким склалися особливо приязні взаємини… Але я ж не тішив себе ілюзіями, коли приймав вітання, перебуваючи на посаді голови облдержадміністрації! Розумів, що багато хто вітав Григорія Пустовіта, а чимало – керівника виконавчої влади області. Це – філософія життя: хтось вітає людину, хтось – посадову особу. Головне, що кожна людина має право вибору, в тому числі і щодо особистих вітань. Головне – щирість. І я це особливо чітко усвідомлюю, коли чую, перебуваючи на посаді, що, мовляв, який ти – молодець…
– Без компліментів, але в справі будівництва першого українського православного храму Святого Миколая Чудотворця в місті-побратимі Волновасі ви – справді молодець!
– Ну, в цій благородній справі не я був ініціатором. Основні слова вдячності треба сказати на адресу Володимира Мельниковича, який зумів реалізувати цей чудовий намір, щоб на далекому Донбасі, де в травні 2014-го полягли наші хлопці з 51-охї мехбригади, люди молилися і за їхню світлу пам’ять, і за переможне завершення війни з російськими окупантами. Але погоджуюся, що відчуваю справді великий позитив від того, що як представник громади м. Луцька активно долучився до спорудження цієї церкви.
– Дякую за відвертість, успіхів!
Інтерв’ю вів Володимир ДАНИЛЮК.
“Волинська газета”, 29 березня 2018 року