Ігор Поліщук: “Мушу визнати, що робота депутата і виконувача повноважень міського голови — це велика різниця»
Корінний лучанин, випускник юридичного факультету Київського національного університету внутрішніх справ, головний юрисконсульт Фонду Ігоря Палиці, керівник фракції «УКРОП» у Луцькій міськраді у 28 років обійняв найвищу посаду в обласному центрі, виявившись наймолодшим серед усіх, хто керував Луцьком із часу проголошення Незалежності. Водночас за діяльністю нового керівника багато хто спостерігає дуже прискіпливо. Його роботу розглядають мало не під лупу. Що із критики на адресу виконувача повноважень міського голови справедливе, а що надумане — розмовляємо з Ігорем Поліщуком
«Нітрохи не сумніваюся у професіоналізмі своїх заступників»
— Ігоре Ігоревичу, вас обрали секретарем міської ради, що в нинішній ситуації рівнозначне стати очільником Луцька. Чи такою ви уявляли роботу на цій посаді?
— Я прийшов у мерію будучи двічі обраним депутатом міської ради, з 5-літнім досвідом роботи у Фонді Ігоря Палиці. Але зараз, не бажаючи образити своїх колег, мушу визнати, що обов’язки депутата і виконання повноважень міського голови — це велика різниця. Депутат міг подати ідею, проект рішення, запит. Їх підтримували або ні, і на цьому все закінчувалося. А моя нинішня посада передбачає насамперед відповідальність за все, що відбувається у Луцьку. Зараз треба самому вникати в усі питання. Потрібно цікавитися деталями, тому що дуже часто у них полягає вся суть. Це робота не з простих, але і задоволення від неї чимале. Маєш можливість приймати, втілювати рішення, які підуть на користь місту. У статусі депутата я дуже часто у цьому був обмежений.
— А в пресі тим часом пишуть, що ви надто молодий, щоб управляти цілим містом, і команда заступників, яка прийшла разом із вами, за винятком Григорія Пустовіта, теж не має досвіду роботи в органах влади. Що ви на це скажете?
— Для одних я молодий, для інших — середніх років. Ми живемо в час, коли стереотипи щодо віку руйнуються. Зрештою, молодість, образно кажучи, це та вада, що швидко минає. Працюючи у Фонді Ігоря Палиці, я брав участь у багатьох проектах, дотичних до роботи міської ради. Як депутат мав достатньо можливостей вникнути у специфіку діяльності органу місцевого самоврядування, вона для мене не є чимось новим. Щодо оцінки потенціалу моїх заступників — ви глибоко помиляєтеся. Григорій Пустовіт працював секретарем міської ради, головою облдержадміністрації, має великий управлінський і життєвий досвід. Григорій Недопад займався бізнесом, очолював Ківерцівську районну раду. Олександр Рачков — головний юрист Луцької міськради останніх 4 років. Саме він ставив «візу» на кожному проекті рішення, відповідно компетентний у багатьох питаннях. Костянтин Петрочук, «куратор» спорту та екології, — це людина, яка просто горить спортом, бореться за здоровий спосіб життя, хоче забрати дітей із вулиці. Як депутат він займався цими напрямками і раніше. Тому я нітрохи не сумніваюся у професіоналізмі кожного із заступників.
— Чому ж тоді затримується оголошення виборів міського голови? Коли нарешті призначать день голосування?
— Думаю, це відбудеться у жовтні, оскільки вибори влітку малоймовірні. Як свідчить практика, на цей сезон їх в Україні призначають дуже рідко. Але Верховній Раді ніщо не заважає оголосити вибори хоч завтра. Однак це не робиться з тієї причини, що немає визначеного кандидата від провладної сили. А в таких умовах проводити голосування невигідно. Адже якщо кандидат недостатньо впізнаваний та авторитетний, потрібен певний час, щоб він міг здобути популярність у жителів міста.
«Спадок Миколи Ярославовича для Луцька —мільйонні проекти і гранти»
— Що із започаткованого передчасно спочилим паном Романюком, на вашу думку, варто продовжувати?
— Великою заслугою Миколи Ярославовича вважаю те, що він посилив проектну та грантову роботу міської ради. Зараз у Луцьку реалізуються украй важливі проекти. Інші обласні центри про таке можуть тільки мріяти. Це, у першу чергу, спільні проекти із Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО), з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), з Інвестиційним банком, проекти у рамках транскордонної співпраці Польща — Білорусь— Україна. Коштом НЕФКО проведуть енергомодернізацію у 40 громадських будівлях Луцька. Інший схожий проект із цією організацією охопить ще 8 споруд. Думаю, саме міжнародну співпрацю треба продовжувати і активно розвивати в майбутньому.
— Цьогорічний квітень видався дуже холодним, лучани скаржилися, що мерзнуть у квартирах. Однак влада міста так і не відновила теплопостачання, хоча, наприклад, у Ковелі це було зроблено. Чому ви не пішли назустріч людям?
— На жаль, тепло в квартири не можна подати одним натисканням кнопки. Аби включити опалення в місті, потрібно 3—5 діб, і ще стільки ж часу на припинення його подачі. Коли наступило потепління, ми офіційно закінчили опалювальний сезон. Деякі котельні законсервували, сезонних працівників звільнили. Це перша причина. Друга — критичний стан мереж тепло- та водопостачання. На їхній ремонт цього року необхідно 10 мільйонів гривень. Відновлення опалювального сезону загрожувало аваріями і відповідно збільшенням видатків із міського бюджету на їхню ліквідацію. А головне — ми спілкувалися з людьми, радилися з головами ОСББ. Почули від них, що лучани готові потерпіти, бо розуміють, які платіжки за комунпослуги отримають. Водночас було прийняте рішення відновити опалення в дитсадках та школах. І розроблено такий механізм: якщо мешканці будинку хочуть тепла, вони повинні утворити ініціативну групу, зібрати підписи більшості жителів, принести їх у міську раду. І тепло буде подано. Але до нас надійшла лише одна така заявка, котру ми, до речі, задовольнили.
— На вулицях міста розпочався ямковий ремонт, про який кажуть, що це застаріла, недовговічна технологія, і водночас зручний спосіб для фінансових зловживань. Чому повернулися до цієї практики?
— Я не згідний з припущенням, що ямковий ремонт — це повернення в минуле і шлях до зловживань. У нас складено перелік доріг, які будемо робити капітально. Цього року на них уже виділено більше 30 мільйонів гривень. Але є вулиці, що не потребують капітального ремонту. На них — окремі пошкодження дорожнього полотна, які треба «залатати». Відповідно ми так і діємо. Якщо на шляху протяжністю кілометр чи два є 5 або 10 ям, я не бачу необхідності викидати мільйони на капітальний ремонт. Можна провести ямковий, а через деякий час зробити більш грунтовний. Треба ощадливо підходити до використання бюджетних коштів.
«Поки я виконую повноваження міського голови, проїзду по 5 гривень не буде»
— За результатами першого кварталу міський бюджет Луцька перевиконано на 100 мільйонів гривень. На які потреби підуть кошти платників податків?
— Це велика сума, але то ще не все перевиконання, на яке очікуємо. При розподілі грошей насамперед звертаємо увагу на галузі та об’єкти, де ситуація критична. Великі суми виділили на ЖКГ для ремонту прибудинкових територій, доріг, завершення робіт на мосту на вулиці Рівненській... Значні надходження з бюджету отримала медицина. Для поліклініки №1 придбано апарат УЗД, бо попередній вийшов з ладу, для міської стоматполіклініки – томограф, для міської лікарні — ангіографічну установку (використовується при лікуванні інфаркту міокарда та гострих коронарних порушеннях). У межах можливого підтримуємо освіту і культуру. Плануємо зробити капітальний ремонт бібліотеки на вулиці Грушевського.
— А як щодо поліпшення роботи громадського транспорту?
— Міські перевезення залишають бажати кращого, але це загальнодержавна проблема. Нещодавно я мав нараду з власниками маршруток, які підняли ціну до 4 гривень. До них є дуже багато претензій через технічний, естетичний стан маршруток, чистоту в салоні, поведінку водіїв. Моя позиція — місто має переходити на електротранспорт. Ми беремо участь у проекті, в рамках якого отримаємо кредит на придбання 30 нових тролейбусів та прокладання електроліній там, де це можливо. Думаю, за 2 — 3 роки люди побачать, що електротранспорту у місті стало більше. Де не вдасться його пустити, залишимо маршрутки.
— Чи пристане мерія на вимоги перевізників підвищити вартість проїзду до 5 гривень, адже вони не збираються відмовлятися від цієї ідеї?
— Навіть чотири гривні, які затвердив попередній виконком, забагато. Реальних підстав для такої ціни не було. Колишнє керівництво пішло на цей крок, проаналізувавши роботу лише 5 з 29 маршрутів, що є у Луцьку. Однак підвищення завжди має бути підтверджене фактичними даними та висновками економістів. А не просто стати на бік перевізників, які кажуть, що їм мало. Думаю, члени оновленого виконкому більше не підуть на необгрунтоване підвищення ціни проїзду. Звісно, якщо не виникне економічних причин. Бо тоді від цього нікуди не дінешся. Не можна не сприймати реальність такою, якою вона є. Але наразі економічної аргументації для 5 гривень немає. Тому, поки я виконую повноваження міського голови, необгрунтованого підвищення вартості проїзду не буде.
— Лучани зауважили тривожну тенденцію — засилля російської мови в обласному центрі. У транспорті, магазинах, на вулицях її чути аж надто часто. Як це можна пояснити, і чи має намір міська рада впливати на мовне питання?
— Чесно кажучи, я не бачу такої проблеми в нашому місті. Дослідження соціологів свідчать, що в Луцьку українською говорять навіть більше, ніж у Львові. А російську чуємо від переселенців зі Сходу. Їх чимало переїхало на Волинь. Безумовно, українська мова є державною, її першість не підлягає сумніву. Але вживати санкції до людей за те, що вони говорять російською, на мою думку, неправильно.
— Справа не у покаранні, а в неповазі до української мови в державі Україна. І в нашій надмірній толерантності. Бо в Луганську за українське слово можуть винести з тролейбуса, а в Луцьку російське почувається в безпеці.
— Все, що залежить від міської ради в плані пропагування та пошанування української мови, ми робимо. Під час громадсько-політичних, культурних заходів постійно нагадуємо, що наша держава Україна, і державна мова українська. Але нагнітати ситуацію в стилі Ірини Фаріон не будемо. На людей треба впливати не примусом, а гарним прикладом такого міста, як Луцьк, в якому порядок, комфорт і живуть цивілізовані люди.
Бліц-опитування «Волині»
1. Ваше життєве кредо
Впевнено йти до мети!
2. Найбільше в людині ціную...
Чесність.
3. Книга, яка найбільше вразила останнім часом.
Роман американської письменниці Айн Ренд «Атлант розправив плечі».
4. Коли востаннє дарували квіти мамі?
Наприкінці квітня.
5. Чи часто просите допомоги у Всевишнього?
Кожного дня прошу Божого благословення і мудрості для правильних рішень.
Спілкувалась Тамара Трофимчук
Газета “Волинь-нова” від 04.05.2017 року