Карантин - не привід сумувати. Навпаки - це можливість більше звернути увагу на те, що раніше, можливо, губилося в ритмі життя
Розпочинаємо цикл коротких розповідей з історії та культури Луцька.
Розповідь перша - про медицину Луцька минулого. Де і як лікували, які в місті були шпиталі, хто протягом віків рятував лучан від різних хвороб. Будьте здорові і пізнавайте культуру онлайн!
1. Ще до побудови Луцького юратського шпиталю на томуж місці діяв Руський шпиталь. Він працював у XVI столітті біля Лазарівської церкви. Він був міським, тобто ним порядкував маґістрат. Сьогодні ділянка, де він розташовувався, це район перетину вулиць Йова Кондзедевича і Данила Галицького. У 1578 році тут стався цікавий випадок. Поранений Федір Шаповал, перебуваючи у шпиталі на лікуванні, спочатку подав до суду на шпитального «бальбера» (цирюльника) Павла за незадовільне і невдале лікування, але перед самою смертю звільнив його від судового слідства. Як пише автор нарису про історію медицини на Волині Костянтин Кравчук, у цьому шпиталі працювали цирульник, аптекар, доктор медицини та «бальбер». На початку XVII століття Руський шпиталь згорів. Тому коли у 1619 році король Сигізмунд ІІІ Ваза дав привілей (юридичний дозвіл) на створення Луцького братства, то у ньому йшлося, що братчики зведуть новий шпиталь замість Руського. Православний шляхтич Іван Виговський був одним із тих, хто вів нагляд за спорудженням братського шпиталю. Його звели неподалік Глушецького мосту. #culture_online
2. На початку XVII століття одним із каноніків Луцької капітули був Балтазар Тишка. Він залишився в історії своєю непересічною благодійницькою діяльністю. Протягом певного часу Тишка накопичував ресурси у вигляді дарувань, фундацій, маєтків, з яких щороку на певні потреби можна було направляти кошти. Коли їх стало достатньо, канонік у 1632 році заснував нетиповий шпиталь, в якому могли перебувати хворі незалежно від конфесії та соціального стану. В документах він згадується як шпиталь святого Духа. Шпиталь розмістився у подарованому Тишці будинку на вулиці Жидівській. Імовірно, це тодішня назва нинішньої Данила Галицького.
«Здавна хотів і прагнув зробити якийсь милосердний вчинок для людей нещасних, гідних християнського співчуття у місті Луцьку, де моє перебування хотів бачити Господь Бог, і де часто знаходив хворих, що лежали на вулицях, на землі і по гноях, позбавлені догляду та ґрунтовної провізії», - писав канонік Тишка. #culture_online
3. Десь на зламі 1780-1790-х років до Луцька приїхала Юзефа Поляновська. 25-річна дівчина почала віддавати всю себе на благодійну справу. У Луцьку було багато людей, які потребували допомоги і притулку. В різних куточках і будівлях міста вона організовувала кімнати для них. В цьому її підтримували заможні мешканці та посадовці міста. Напочатку батьки Поляновської підтримували її з доходів із власного села під Луцьком. Вдавалося залучити енергійній благодійниці і безкоштовну допомогу приватних лікарів міста для допомоги хворим у її закладах. Серед них цікаві прізвища – Викісат, Петгейдер, Павсевич. #culture_online
З часом масштаби діяльності Поляновської збільшувалися. У 1794 році вона очолила давній притулок, якій діяв у кафедральних спорудах. Жінка зуміла організувати сиротинець «Ангеліка», де почала діяти школа для дівчат і де постійно покращували рівень викладання. «Ангеліка» була єдиною вищою школою для дівчат на Волині. З часом кількість підопічних Поляновської зростала і в кафедральних спорудах їм стало затісно. Тому, коли помер граф Фрідріх Мошинський (внук короля Августа ІІ) і заповів значну суму грошей для освітньої і медичної діяльності Поляновської, то вона придбала в Луцьку будинки під шпиталь для хворих, калік та окрему будівлю для хворих на венеричні захворювання. Щорічно там лікували 100-125 людей.
Слава про Поляновську пішла далеко. Дружина російського імператора Миколи І Марія Федорівна виділяла кошти на установи Поляновської. А в 1822 році за благодійні заслуги нагородила її золотою медаллю на голубій стрічці. #culture_online
Юзефа Поляновська не мала медичної освіти, але вона змогла доглядати за хворими і змогла організувати не лише кілька міських шпиталів, а й утримувати школу для дівчат. Без сумніву, вона була головною дійовою особою медичної сфери Луцька кінця XVIII століття – до смерті в 1829 році. #culture_online
4. Найбільша споруда Луцька ХІХ століття була шпиталем. Це величезна чотириповерхова будівля для лікування військових, яку почали зводити на Красному у 1840-х роках. У 1839 році генерал-ад’ютант Рушканов затвердив план міста Луцька. На ньому вказувалося, що залишки Окольного замку слід розібрати. Для будівництва шпиталю використовували і цеглу зі старих християнських святинь міста, наприклад, з церкви Івана Богослова у замку. Тут лікували різноманітних військових, які брали участь в різних війнах Російської імперії. А одними з перших були жертви «хвороби ХІХ століття» – холери. Померлих солдат гренадерського корпусу, який у 1848 році проходив через Луцьк, направляючись на Угорську кампанію, ховали в районі Феодосіївської церкви на Володимирській. #culture_online
5. Головними хворобами, крім холери, у ХІХ столітті були тиф, скарлатина, віспа, дизентерія. Проте змінити віковий уклад міського життя порухом пера санітарної комісії було важко. У 1895 році Луцьк і вся Волинь злягли від азіатської холери, яку занесли з Австрії. Явище не було одиничним. Раніше і пізніше холера вільно себе почувала у своїх мандрах теренами його імператорської величності. Тоді на Волині захворіло 14 тисяч чоловік, із яких 38% померли. У Луцьку померло кілька десятків нещасних.
По губернії відкривалися так звані холерні бараки, в які звозили хворих. По Луцьку їздила окрема холерна фіра, яка збирала хворих, а потім, імовірно, відвозила мертвих на Біваки на старе (а коли воно вичерпалося, то біля нього відкрили нове) холерне кладовище. Тепер це вулиця Дубнівська. Завідувачем холерного бараку був відомий лікар Франц Мілашевський.
Усе ж, головним завданням різних лікарняних комісій, повітових лікарів, санітарних наглядачів була боротьба з забрудненістю міста. Не меншою проблемою була і гігієна вулиць. Особливим розсадником був базар під собором на Парадному майдані, де панувала жахлива антисанітарія. Біля самісінької гімназії (розташованої у приміщення колишнього монастиря бернардинів) стояли клозети, м’ясні обрізки викидали тут же. В документах Луцької міської управи, у різних зверненнях, звітах і повідомленнях ця тема піднімається дуже часто. Врешті-решт, лучани настільки загадили майдан, що волинська санітарно-виконавча комісія змушена була поскаржитися міському голові, що «Парадний майдан завалений лайном на 1,5 аршина в глибину». Не дуже сприятлива обставина для доброї гігієни міста. Кілька років пішло на те, щоб цей базар ліквідувати і влаштувати на його місці публічний сад. #culture_online
6. Щоб аналізувати хвороби, з якими доводиться стикатися лікарям, в Луцьку на початку ХХ століття відкрили першу на Волині хімічно-бактеріологічну лабораторію. Вона розташовувалася в замку Любарта. Крім медичних потреб, у лабораторії могли дослідити якість продуктів харчування і води. #culture_online
7. Франц Мілашевський - один із найвідоміших лікарів Луцька початку ХХ століття. В червні 1921 року в Луцьку замість ради при магістраті було утворено соціально-економічну раду. Окрім соціальних та економічних, рада, до прикладу, займалась питаннями розширення територій Луцька та доручення земель навколишніх сіл та фільварків. В 1928 році президентом цієї ради стає лікар Францішек Мілашевський. Мілашевський у 1928 році був президентом Першого з’їзду лікарів східних земель, який відбувся в місті Луцьку. В 1920 році він очолив Луцьке лікарське товариство. Ціллю товариства була наукова робота в теоретичній та практичній медицині, проведення різних експериментів, які могли б покращити санітарно-гігієнічну ситуацію на Волині. Також для мешканців Луцька проводили просвітницькі заходи, де розповідали про важливість щоденної гігієни. #culture_online
8. Важливу допомогу мешканцям у лікуванні і самолікування надавали аптеки. Про луцькі аптеки відомо уже, принаймні, з XVI століття. Дослідник Петро Троневич пише про існування у той час кількох міських аптек, а також шістьох аптечних кіосків на Ринку. У 1630 році власну аптеку у місті відкрили і єзуїти.
Що міг запропонувати аптекар того часу стражденному? Основа асортименту – засоби рослинного і тваринного походження, рідше – мінерали. Зазвичай лікувалися травами, апробованими здавна. Нерідко аптекарі пропонували немісцеві ліки, порошки, мазі, привезені з далеких країв.
Луцьк направду славився своїми аптеками і один випадок це добре ілюструє. Як припускає дослідниця маґдебурзької історії Луцька Оксана Штанько, в 1630-х роках у Луцьку була певна «школа» аптекарів, якою завідував «славетний міщанин луцький» Ян Гепнер, що одночасно був міським урядником Луцького маґістрату. В одному документі йдеться про те, що якось дружина старости Червоногроду Марина Даниловичова послала свого слугу в Луцьк до аптекаря Гепнера «по розмаїте коріння». Сталося так, що аптекар обважив слугу, за що той подав скаргу до маґістрату. Проте інші аптекарі Луцька заступилися за Гепнера.
На Ринок до Луцька в ті часи приїздили на закупи різних медичних засобів лікарі з різних міст. Відомим луцькими аптекарями тоді були Ян Жибровський, Войтех Гоберчовський, Петро Маримушич, Войтех Мстиславович. З продажу ліків вони платили податки. Є відомості про прізвища луцьких аптекарів і наприкінці XVIII століття. Одним із них був Ян Жолтовський, чий будинок досі зберігся (на фото). #culture_online
9. Кам'яниця, де зараз розташована аптека-музей, була збудована вкінці XVIII століття. У 1845 році вона зазнала пожежі. Тоді ж хімік-аналітик Адам та його брат Петро Злоцькі відремонтували будівлю і розмістили там аптеку. У підвалах було сховище медикаментів, лабораторія. У наземній частині — кабінет власника, торговий зал, житлові приміщення. В аптеці були старовинні латинські, німецькі, польські книги з рецептами виготовлення ліків, а також багато обладнання для виготовлення ліків у лабораторії. Коли вкінці XIX століття сім'я Косачів із Лесею Українкою жили в місті, деякі ліки для неї були виготовлені у тут. В той час власником аптеки був Францішко Злоцький.
В першій половині ХХ століття тут виготовлялося 50-55 найменувань мазей, 25-30 настойок, 15-20 сиропів. Для виготовлення ліків використовували близько 220 найменувань рослин. Збором та підготовкою рослин займалися працівники аптеки. У 1935 році біля аптеки на глибину 110 м була зроблена свердловина, з якої отримували мінеральну воду. Тут також заправляли воду солодкими фруктовими сиропами, привезеними із Палестини та Німеччини. Пізніше в аптеці виготовляли власні концентрати із лимонів та поліської журавлини.
Підвальні приміщення споруди дуже цікаві, хоча в експозицію не входять. Музейна частина аптеки розташовується у двох наземних приміщеннях — торговому залі та кабінеті директора. У них збережено старовинний інтер'єр аптеки. Берестовіові шафи, розміщені у залах, виготовлені 150 років тому. Під стелею на шафах — погруддя Сократа й Гіппократа. В кабінеті директора експозиція включає аптечний посуд XV—XVII століть, старовинні рецепти, документи. В аптеці зберігається гербарій лікарський рослин із 1942 року.
Сюди можна приходити не тільки, щоб поправити здоров’я, а дізнатися про цікаве з історії міста. #culture_online
10. Взаємовідносини людини і віруса від мнулого до сьогодення характеризувалися таким явищем як втеча. Коли інфекції ставало забагато, вона буквально витісняла лучан з міста. Ось як це сталося у жовтні 1566 року під час пошесті. Лучани збиралися покинути місто, бо припинилося сполучення – купці боялися їхати і в результаті місто залишилося без продовольства. Луцький маґістрат тоді також не збирався і ніяких інших офіційних і робочих зустрічей не було – люди боялися тинятися по вулицях. Вони хоч і не знали механізмів поширення зараз, але чітко уявляли, що винуватим є «погане повітря».
Страшна епідемія чуми лютувала в місті його королівської милості Луцьку і на Волині у 1652 році. Тоді населення міста зменшилося у 3 рази! Коли ж волинська шляхта збиралася провести реєстрацію нових обранців у військо зі своїх маєтків після боїв з козаками, виявилося, що люди з сіл і міст «порозходилися», тікаючи від чуми. Така міграція також сприяла швидкому поширенню мору. Інколи влада разом з військовиками ізолювали заражені місцевості від іншого світу. Ставили блок-пости, патрулювали території і нікого з охопленої епідемією території не випускали.
На зображенні: титулка книги Петра Умястовського «Nauka o morowym powietrzu» 1591 року. Видана у Кракові. Історики припускають, що частина книги була написана в Луцьку.
#culture_online
Департамент культури