На честь полеглих під Волновахою героїв
Традиційний весняний візит на Донеччину родичів загиблих військовослужбовців з Волині й Рівенщини, оргкомітету будівництва храму св. Миколая, учасників АТО, меценатів та волонтерів, ЗМІ відбувся 18-20 травня. Луцьку міську раду представляв виконувач повноважень міського голови, секретар міської ради Григорій Пустовіт, депутати Олександр Кравченко, Юрій Безпятко та Сергій Балицький, директор департаменту сім’ї, молоді та спорту Олексій Веремійчик. У складі делегації були також гравці футбольних команд «Волинь АТО» і «Абориген», які брали участь у V пам’ятному турнірі на знак шани загиблих воїнів 51-ї ОМБр. Цього разу через зміну структури влади у місті Волноваха подія не відзначалась масштабними заходами, як раніше, за участі вчителів й учнів, місцевих жителів в Палаці культури. Відтак з гостями спілкувалось керівництво військово-цивільної адміністрації, були зустрічі й з попереднім керівництвом міста та району, представниками місцевого бізнесу. Головними пунктами програми стали мітинг-реквієм біля пам'ятного знаку на місці розстрілу наших хлопців під селищем Благодатне і панахида у новозбудованому храмі святого Миколая ПЦУ за участю єпископа Донецького і Маріупольського Сергія. Також волиняни поклали квіти на місце смерті пасажирів автобусу «Златоустівка – Донецьк» під Волновахою, в який поцілив російський «Град», та до пам'ятного знаку загиблому капітану Віктору Мандзику.
- Кожна поїздка має свої особливості, - поділився враженнями Григорій Пустовіт. – У 2107 році ми закладали символічний ключ у вигляді логотипу нашого міста у фундамент храму, у 2018 році цей храм був майже готовий, а нині ведеться благоустрій всієї території. Будемо відверті: цей край специфічний, там чудові люди, але з іншою політичною установкою, ніж на Заході. І ні за день-два, ні за рік-два вони масово не зміняться. Але позитив у тім, що саме місцеві жителі, дізнавшись про загибель наших солдат, першими поклали вінки. І багато хто нині підтримує наших воїнів. Так, політично вони орієнтуються на інші партійні сили – наприклад, на останніх президентських виборах Бойко набрав там переважну кількість голосів. Але говорячи з місцевими людьми, помічаєш, що ситуація змінюється, причому завдяки співпраці з Луцьком. Багато з них почали спілкуватися з нами пристойною українською мовою. Тобто йде процес усвідомлення себе громадянами України. Велику роль для волновасців відіграло будівництво православного храму, на яке збирали кошти лучани. Тільки на останній акції «Вишиті обереги єднання» долучилось понад 10 тисяч лучан, які вклали купюри до скриньки. І знаєте, спільна молитва робить більше, аби війна спинилась на тих теренах, а не рухалась далі. І треба сказати про велику популярність серед місцевих отця Макарія – людини інтелігентної і дуже доброї, інтелектуала, який зумів об’єднати навколо себе багатьох людей. Чимало діток приходять туди у недільну школу. Зараз там вкладається бруківка, і треба ще влаштовувати штучний полив дерев і квітів, бо інакше вони при тій спеці зав’януть. Ми десь допомагаємо їм. Необхідно ще лавки закупити – хочемо, щоб там була зона рекреації. Є задум зібрати цікаві книги і завезти отцю Макарію, аби люди могли собі прочитати їх на українській мові. Кожна людина повинна розуміти, що сьогодні вона може впливати на розвиток подій в Україні. От щороку діти з Волновахи (і вже й з навколишніх сіл) приїжджають до Луцька на Великдень. І за 3 дні вони кардинально змінюють свої погляди на Західну Україну. І ось такий факт – вони вступають у вищі навчальні заклади не Києва, не Дніпра, не Маріуполя, а Луцька! Вони через величезну відстань їдуть до нас навчатись – це свідчить, що ми на правильному шляху. Нарешті спільно держава, органи місцевого самоврядування, просто люди почали робити те, що мали зробити у 90-х роках. Ми шукали партнерів за кордоном, а їх треба знаходити усередині країни, поєднувати міста, села, райони між собою і потім рухатись далі. Нам далі слід продовжувати лінію меценатства, добродійства, підставляти плече людям, які хочуть бути українцями. Вони десь трішки інші, ніж ми, але є нашими співгромадянами.
"Луцький замок" (№18. 23.05.2019 р.)