Юрій Корольчук: Шибу до виборів не варто повертати в «Батьківщину»
Оцінка роботи мера Луцька, причини ідеологічної схожості з Партією регіонів, міжусобні війни у фракції «Батьківщина» в Луцькій міськраді, балада про амбітних молодих депутатів із вразливою психікою, «мишача метушня» навколо посади голови фракції, непроста політична доля Богдана Шиби, виборчі баталії та роль Анатолія Грицюка… Про все це і не тільки – в інтерв’ю голови фракції ВО «Батьківщина» у Луцькій міській раді Юрія Корольчука «Під прицілом».
– Юрію Степановичу, як ви можете оцінити роботу міської влади на чолі з Миколою Романюком? Які враження у вас склалися про звіт міського голови?
– Ви знаєте, в принципі Романюк прозвітувався навіть краще, як зробили. Тому що його звіт схожий на звіт професійного працівника апарату управління, який вже не один рік вмів звітувати про роботу. Якщо сказати жартома, то в комсомолі, коли проводили збори, про всі досягнення колективу казали, що це наші. Так само виступав профорг і розказував, що всі досягнення колективу на 103% - це також наші. І комуністи, як проводили свої збори, то також казали, що наші. В принципі професійно підготовлений звіт, вірно і вдало. І мені здається, що він сприйнявся тими, хто його слухав.
– А реальність звіту?
– А реальність... Скажемо так: те, що зробила міська влада, це, мабуть, майже все, що можна було зробити комусь іншому в цій ситуації. Бо якщо сказати, що все добре, то воно не так. Ми прекрасно розуміємо, що не вистачає коштів на освіту, медицину. Але ми виходимо з того, що можна було владі зробити. Перше, що я би хотів відмітити, що він (Микола Романюк – прим. ред.) не зробив великих похибок. Я не можу сказати йому: ось це ти зробив неправильно. Мені здається, що він дуже обережний, врівноважений керівник, який завжди прислуховується до думки того ж депутатського корпусу. Мер не старається йти напролом, як робили це його попередники. Романюк більш виважений і каже: якщо ви вже так наполягаєте, то будемо робити так. Тобто він більш гнучкий, хоча веде свою лінію.
Я в багатьох випадках його підтримую як депутат і як просто людина. За це отримую інколи на горіхи, бо кажуть, що я десь «на підспівці у мера». Моя думка така: посада мера не далась йому просто так. Він не купив її, його обрали люди. Значить, є до нього довіра, він повинен виконувати їх волю. А наше завдання, як депутатів, сприяти, щоб все, що робила міська влада, йшло у руслі потреб міста. Дві гілки влади доповнюють одна одну.
– Аналізуючи вашу роботу у складі міськради можна помітити, що у вас присутня ідеологічна схожість з деяких питань із позицією Партії регіонів. Як ви можете пояснити це? Це – нормально?
– Ви знаєте, я ніколи не ставив на призму, де мої особисті погляди співпадають з поглядами Партії регіонів і навпаки. Просто у мене вже є власний світогляд. Я, на досвіді прожитих років, маю можливості щось критично оцінити і мати власну думку. У багатьох випадках, коли виникають певні болючі питання, я намагаюсь висловити свою думку стосовно ситуації, яка є.
Я іноді теж можу бути десь незгідний із чимось. Але, враховуючи ситуацію, рекомендую утриматися від різких дій. Я колись казав: давайте не будемо перейменовувати Меморіал пам'яті. Як ми його не назвемо, давайте не будемо заробляти на цьому якісь бали. Не треба показувати, що я більший патріот чим хтось. Бо це доводиться не лозунгами і виступами, а повсякденною працею. Як би ми не хотіли, пройде каденція, період, коли ти на трибуну вже не будеш виходити. І люди скажуть: ну що ж ти там говорив? Тому потрібно оцінювати, як буде краще для народу, жителів, які довірили тобі мандат.
– Юрію Степановичу, в одному з інтерв'ю голова Луцького міського осередку Партії регіонів Іван Смоленг висловився, що він глибоко шанує вас. Чи ви поділяєте ці почуття?
– Я хочу сказати, що в багатьох випадках я спочатку оцінюю дії і слова людини. А хто ж він є – на третьому плані. Бо якщо хтось каже добру думку, хоче зробити хорошу справу, то я проти того, щоб казати ні, бо я в опозиції. В мене нема принципу: мені добре, коли всім погано. Тому, я думаю, Іван Смоленг оцінював мене не як політика, а як людину, яка у відповідальних моментах приймає такі рішення, які співпадають з тими, що хотіли й вони (Партія регіонів - прим. редактора). Я б не сказав, що Іван Смоленг, як представник Партії регіонів, завжди всі свої рішення звіряє з програмою і статутом своєї партії. Мені здається, що він також у багатьох випадках поступає як врівноважений, мудрий, досвідчений чоловік, який десь і в бізнесі дещо розуміє, і в житті він теж пройшов уроки хороші.
Я колись мав таку необачність – сказав журналістам одну фразу, а потім вони за неї чіплялися. Я сказав, що програми партій практично усі схожі. Мене потім за це критикували і казали: як ти так можеш. Я думаю, що кожна партія, яка себе поважає, старається, якщо вона хоче зробити щось не таке, як хотів би народ, або не вписати той пункт, або написати так, щоб його ніхто не зрозумів.
– Зважаючи на те, що у фракції «Батьківщина» у Луцькій міськраді спостерігаються внутрішні конфліктні ситуації, протиріччя, боротьба між певними групами, чи не виникало у вас бажання залишити фракцію? Чи, можливо, приєднатися до Партії регіонів або ж Європейської партії?
– Склалося так, що в багатьох сьогодні переважає думка, що у нас є міжусобиця між певними частинами фракції. Як на мене, є частина депутатів, на щастя вона менша, яка просто неправильно зрозуміла своє життєве завдання. Вони прийшли у владу, в депутати і в них були рожеві окуляри. Вони думали, що депутат – це «по щучому велінню, по моєму хотінню». Махнув направо – скатертина-самобранка, наліво – літаючий килимок, прямо пішов – красуня тебе зустріла.
Зовсім не так воно склалося, як гадалося. Коли ми стикнулися з реаліями, які є, частина депутатів, котрі не можуть змиритися з тим, що вони не стали лідерами нашої фракції, не зайняли моєї посади, затаїли образу. Це від того, що нема життєвого досвіду. Людям здавалось, що вони вже на вершині, на певному олімпі. Бо можна завжди підніматися на якийсь рівень і все вище та вище. Але коли люди рахують, що вже на сьогоднішній день вони готові щось велике зробити – насправді воно зовсім не так. Багато людей побачили хто і що. Лунають оцінки з різних сторін: з нашого боку, і з боку наших опонентів.
Є один знаменитий вислів одного з моїх однопартійців. Він сказав: я вношу це питання. Ми йому кажемо: ми думаємо, що це питання не на часі, воно не пройде. А він каже: я ж не вношу, щоб воно пройшло або не пройшло, мені головне піар, щоб про мене говорили, щоб всі побачили, який я.
– Ви можете назвати прізвище цього депутата?
– Я не думаю, що це треба називати. Я вважаю, що хто почує або прочитає, той зрозуміє, про кого йдеться. Бо є люди, які боляче це сприймають. Люди, які ще в житті смаленого вовка не бачили. То для них це критична ситуація, їм здається, що вже кінчається світ, тому я не хочу їхню молоду психіку ламати. Я думаю, що всі і так здогадуються про кого мова.
– Тобто ви не допускаєте, що у випадку певних процесів у фракції «Батьківщина» ви можете залишити її?
– Що значить залишити фракцію? Справа в тім, що частина депутатів, які були про себе високої думки, з першого ж дня поставили за мету зняти мене з посади голови фракції і самим очолити її, пробиваючи собі шлях у політиці. Бо для них це здавалось хорошим трампліном. Думка обласної і міської організації партії була така, що немає сьогодні потреби робити комусь подарунки. Я не можу виступати в ролі ображеного хлопчика, який гримнув дверима і сказав: робіть собі як хочете. Можна здатися тоді, коли ти відчуваєш сильного конкурента, що ти програєш, що проти тебе сила. А коли ти бачиш, що проти тебе немає сили і боротьба схожа на "мишачу метушню", то я відношусь до цього з гумором.
– Як ви вважаєте, чи є у Луцькій міськраді факти корупції при прийнятті окремих рішень?
– Я поділяю думку багатьох мешканців міста, що в будь-якій владі була, є і не хотів би сказати буде, але протягом певного періоду ще буде корупція. Корупція може виражатися по-різному. Є такі питання, які дійсно вирішуються не так, як належить. У нас навіть були такі випадки, що депутатів брали на гарячому за руку і в кінці кінців при нашому правосудді казали, що такого факту не доведено.
Я хочу сказати інше: є багато випадків, коли принципова позиція депутатів і в тому числі й моя, не дає поставити цей процес на широкі рейки. Я ще з минулої каденції пробував боротися з цим явищем, стримував цей процес. Мені здається, що є багато колег в нашій фракції, в інших фракціях, які розділяють мою думку. Повірте, дуже багато депутатів теж негативно відносяться до корупції. Є такі депутати, до яких ніхто ніколи не підійде і не скаже: треба проголосувати. Бо розуміють, що люди принципові, чесні, порядні. На щастя, таких є багато.
– Прокоментуйте ситуацію навколо повернення Богдана Шиби у лави «Батьківщини». Минулого тижня було бюро Волинської обласної організації, де ви були відсутні. Також там не було Григорія Пустовіта. Чи зумовлена ця відсутність об'єктивними факторами? Чи є суб'єктивна позиція деяких людей, які не хочуть повернення Богдана Шиби у партію?
– Я був одним із перших депутатів, які хотіли повернути Шибу в лоно нашої політичної сили. Бо коли він звернувся до мене з питанням, як поступити, то я сказав: давайте ми звернемось до міської організації. На першому засіданні я сам виступав за те, щоб прийняти Богдана Шибу. Після того я мав багато неприємних розмов по телефону і при зустрічах. Я кажу їм: шановні, а що тут такого, ну, помилився чоловік… А вони відповідали: помилитися може той, хто прийшов учора в політику, молодий. А Шиба сам заявляє, що він досвідчений політик і помилитися не може.
Тому я перестав бути самим активним його союзником у цьому питанні. В колективі партійної міської організації і, мені здається, в обласній, виробилася така думка: до виборів не варто цього робити. Бо повернення Богдана Шиби може викликати неоднозначне ставлення серед простих мешканців Луцька і серед однопартійців. Не хотілося б бентежити цим народ. Мені здається, що такий гучний крок, який зробив Шиба у свій час і сказав, що я від вас йду, а тут ми беремо його назад – це буде трохи зарано.
Не був я на тому засіданні партійного бюро з простої причини, тому що я не знав, що будуть розглядати питання Шиби. Бо якби знав, то постарався б прийти. Просто я приїхав з Києва, повернувся майже під ранок і не мав можливості прийти. А до речі, засідання мало б мати інакший вигляд. Спочатку мали б розглянути, зробити рекомендацію і повернути питання назад на засідання міського партійного бюро. Але хтось подзвонив до Шиби, і він сам прийшов на бюро. Його ніхто не викликав. Але вже як зайшов, заява була, то її розглядали. Мені здається, що це питання буде розглядатися вже після 25 числа, коли буде обласна партійна конференція і новий склад бюро.
– Як ви оцінюєте роботу голови Волинської обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолія Грицюка? Прокоментуйте підписання угоди між трьома опозиційними силами на Волині.
– Ідея підписати угоду не належить Грицюку. Це центральні органи у Києві домовились про те, що треба висунути одного кандидата. Ви знаєте, я був би поганий солдат, якби не вірив у свого генерала. Мені здається, що Грицюк як людина, як відданий борець за ідеї ВО «Батьківщина» – достойний керівник. Я думаю, що це не той, якого можна переманити калачиком в іншу силу, зробити його тушкою. Він вже встановив собі певну межу і розуміє, що йому треба боротися за те, що він декларував людям. Адже олігархи у Верховній Раді – небезпечне явище. Бо на олігарха завжди можна натиснути. Є приклади, як можна заставити. А коли в людини немає таких мозолів, на які можна наступати, то з нею важче щось зробити.
– Ви поділяєте думку Миколи Томенка, що «Батьківщина» може претендувати на висування єдиного кандидата від опозиційних сил у трьох округах Волині з п'яти? Чи не є це зависокою оцінкою роботи політичної сили, зважаючи на існуючі внутрішні недоліки, невпевненість і ті ж самі тушки в її рядах?
– Я б не хотів зараз давати певний прогноз чи оцінку. Ще невідомо, скільки буде округів. Ще може ті, хто сьогодні претендує на округ, зі зміною законодавства можуть сказати, що підуть по списках. Це складний етап. Вперше піднімається таке питання. Хоч я в це все не дуже вірю (у єдиний список опозиції – прим. ред.). Я знаю Канівські угоди. які підписали кандидати в президенти. Скріпили їх мало не кров'ю і наступного дня почали один одного «мочити» і нічого з того не вийшло. Принцип, де два українця, там три гетьмани, буде діяти. Дуже важко буде домовитися. Хоча «Батьківщина» має бути в числі тих, які мають право висувати свого кандидата в більшості округів. Бо по статистиці «Батьківщина» набрала найбільше голосів на всіх виборах всіх рівнів.
– У вас нема інформації, хто хоче балотуватись від конкретних округів по області, Луцьку?
– Я чув багато прізвищ. Було дуже на слуху питання про те, що Пустовіт Григорій Олександрович претендує на те, щоб проходити по Луцькому виборчому округу. І про Свириду розмови велися. Я чув і інші варіанти, що від «Батьківщини» будуть висувати кандидата, який поки що не належить до жодної партії. Тому я думаю, що буде все-таки Грицюк балотуватися від міста Луцька як мажоритарний кандидат у депутати. Мені здається, що це вірний вибір, бо він все-таки має найбільші шанси сьогодні. Таку думку не всі розділяють, але я чогось впевнений, що він матиме широку підтримку.
Розмовляв Петро Герасименко
Джерело: «Під прицілом», 24.02.2012 року